«Запобігання насильства та булінгу »

Коли говорять про булінг, то мають на увазі переважно підлітків, середню і старшу школу. Але буде помилкою вважати, що це не трапляється з молодшими дітьми. Трапляється. У віці від 4-5 років такі ситуації вже можуть виникати.

Булінг у дошкільнят не є таким вираженим, як у старших дітей. Скоріш за все це передбулінг. Тобто ситуації, які, якщо їх не зупинити, можуть згодом розвинутися у справжнє цькування з його ознаками:

·       періодичність,

·       спрямованість проти конкретної дитини – “жертви”,

·       наявність “агресора” і “спостерігачів”.

У таких дітей це відбувається періодично, час від часу, і виглядає як:

·       виключення однією дитини з гри, або постійне надання їй другорядних ролей в рольовій грі:

“Ми з Вікою не дружимо”.
“Ми будемо сім’я, а ти – наша собачка. Чекай нас тут, нікуди не ходи”.

·       дружба групою “проти” когось

·       переказування “секретів” про дитину. По суті це є плітки. Діти називають це “намовляти” на когось:

“Я з вами не буду дружити, ви на мене намовляєте”.

·       дражнилки, смішні і принизливі прізвиська,

·       фізична агресія – штовхання, биття, смикання за волосся чи одяг тощо.

Як не дивно, фізичну агресію зупинити і проговорити мені найлегше. Тому що переважно всім, навіть найменшим, зрозуміло, що битися – це погано, а дорослі одразу звертають на це увагу.

Складніше з іншими проявами.

Тому що діти НЕ РОЗУМІЮТЬ, що роблять щось неправильне. Це важливо пам’ятати дорослим, які поруч з дітьми.

Стратегічно  такі два напрямки:

·       негайне реагування, якщо ситуація відбувається прямо зараз,

·       профілактика виникнення таких ситуацій.

Негайне реагування:

·       зупиняти те, що відбувається, словами: “Стоп! Ми так не робимо. Ми не називаємо інших діток образливими словами. Від цього їм і мені стає сумно”.

·       підтримати “жертву” вербально, чи легко обійняти.

·       заохочувати дітей-“спостерігачів” підтримати жертву.

·       не виголошувати довгу лекцію про те, що так робити не можна. Це, як не дивно, тільки сприяє повторенню ситуації. Тому що “агресор” отримує увагу до себе.

ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ В СІМ’Ї

Матеріали для проведення батьківського всеобучу

Стаття покликана привернути увагу батьків до проблеми насильства у сім’ї,

допомогти усвідомити наслідки насильницьких

методів виховання для психічного розвитку та здоров’я дітей,

сприяти формуванню психологічної компетентності

батьків щодо виховання дітей.

Виховання здається складною і важкою справою тільки доти,

доки ми хочемо, не виховуючи себе, виховувати своїх дітей.

 Якщо ми зрозуміємо, що виховувати інших ми

 можемо тільки через себе, то питання виховання

зникає і залишається одне питання:

 як треба жити самому.

                                                                                                                                                                   Лев Толстой

Цитати

Ø Дитина, яка зазнає менше образ, виростає людиною, яка краще усвідомлює свою гідність. (М.Чернишевський)

Ø Найкращий спосіб зробити дітей хорошими – це зробити їх щасливими. (О.Уайльд)

Ø Дитина – дзеркало сім’ї; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері та батька. (В.Сухомлинський)

Ø Серце матері – безодня, в глибині якої завжди є прощення. (О.Бальзак)

Ø З дітьми слід поводитися м’яко, тому що покарання робить її жорстокою. (Ш. Монтеск’є)

Ø Карати слід обережно, аби діти бачили, що кінцевою метою покарань є їх виправлення. (І. Кант)

Звичайно, сім’я – це місце, де ми знаходимо затишок, турботу. Тут ми отримуємо розуміння та підтримку. Проте зараз ми дедалі частіше дізнаємося про існування сімей, у яких агресивність, грубість – звичне явище. Від цього страждають, насамперед, діти. Вони або самі потерпають від знущань, принижень, або стають агресивними і продовжують насильницькі дії в майбутньому. Як же запобігти насильству в сім’ї?

Насильство можна визначити як дію або бездіяльність однієї людини на іншу, що завдає шкоди здоров’ю як фізичному, так і психологічному, принижує почуття честі та гідності. Насильство визначають як фізичну, психологічну, сексуальну або іншу дію чи комбінацію цих дій однієї особи на іншу, що порушує гарантоване Конституцією України право громадянина на особисту недоторканність.

Насильство в сім’ї – будь-які зумисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї стосовно іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров’ю.

Фізичне насильство в сім’ї - зумисне завдання одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, заподіяння шкоди його честі й гідності.

Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне зазіхання одного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.

Економічне насильство в сім’ї – зумисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, спричинити порушення фізичного чи психічного здоров’я.

1987 року, отримуючи премію Г. –Х. Андерсена, всесвітньо відома письменниця Астрід Ліндгрен виголосила мудру промову: «Я хочу поговорити про дітей… Скільки дітей отримали свої перші уроки насилля від тих, кого любили, - від своїх батьків – і потім понесли цю «мудрість» далі, передаючи її з покоління в покоління!.. Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», я хочу розповісти історію, яку почула від однієї літньої дами. Коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки хорошої людини не виховаєш. Тобто сама вона в це не вірила, але одного разу її маленький син завинив, і їй здалося, що він у перше в житті заслуговує на те, аби його добряче відшмагали. Вона наказала йому піти й самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Тут мати розплакалась, тому що раптом побачила все очима дитини. Хлопчик, мабуть, мислив так: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього й можна взяти й камінь…» Потім вона поклала камінь на кухонну поличку, де він і залишився лежати як вічне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі тієї миті: жодного насилля!

Непогано було б нам усім покласти на полицю невеличкий камінець як нагадування дітям і самим собі: жодного насилля!»

Дорослим інколи важко порозумітися з дітьми саме тому, що вони існують у різних системах цінностей, значень, настроїв. Дитина – це не просто інша людина, це – зовсім інший психологічний простір, інше світосприйняття.

Отже, шановні батьки, пам’ятайте про це! І останнє, про що не слід забувати: здоров’я дітей – у наших руках. Тож частіше покладайтеся на свою любов та інтуїцію, не розв’язуйте свої проблеми коштом здоров’я своїх дітей і звертайтеся по допомогу до психолога або психотерапевта, бо сім’я є основною точкою опори дитини.

ПРОФІЛАКТИКА ЖОРСТОКОГО

 ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

Профілактика жорстокого поводження з дітьми  в дитячому садку

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.

      З огляду на це колектив дошкільного закладу повинен система­тично проводити роботу щодо профілактики жорстокого поводжен­ня з дітьми.

Формування у педагогів толерантного ставлення до дітей

Жорстоким поводженням з дітьми у дошкільному закладі мож­на вважати, зокрема:

- підвищений тон, крик педагога;

- необґрунтовані та неадекватно занижені оцінки;

- сувору дисципліну, яка тримається на страхові;

- авторитаризм, вимоги без пояснень.

- фізичне насильство;

- нехтування інтересами та потребами ди­тини.

- неприйняття;

- погрози або терор;

- ігнорування психологічних потреб дитини;

- ізоляція;

- розбещення.

Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педа­гогів. Дуже важливо, щоб педагоги усвідомлювали ті наслідки, до яких призводить жорстоке поводження з дітьми, та розуміли, які дії щодо дітей є жорстокими і де вимогливість межує з жорстокістю. А ще — необхідно формувати у педагогів толерантне ставлення до дітей. Адже педагоги мають за будь-яких умов проявляти великодушність до дітей, поважати їхні права, визнавати право кожної дитини бути ін­шою, сприймати її такою, якою вона є, вміти поставити себе на місце дитини, співпрацювати з нею на засадах партнерства.

Щоб домогтися гармонійних стосунків кожного педагога з дітьми, ми проводимо з педагогічним колективом різні форми методичної роботи. Зокрема, -

тиждень толерантності, тренінги, консультації типу «Гіперактивна дитина: прийоми налагодження довірливих стосунків»

Просвітницька робота з батьками

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми.

 Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. Тому метою співпраці з роди­нами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми  доцільно проводити:

- інформаційні повідомлення на загальних батьківських збо­рах «Батьківська влада та обов'язок», «Ефективність вихо­вання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми ди­тини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини»;

- лекторії «Чи треба карати дитину?», «Безпомилкове вихо­вання».

Попередження жорстокого поводження дітей з однолітками

Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це вияв­ляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім вигля­дом, погрозах, приниженнях. Саме у п'ятирічному віці діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.

Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитив­ного спілкування, педагоги  мають спрямували свої зусилля на розв'язання та­ких завдань:

Організовуючи освітній процес, варто використовувати різні ме­тоди і прийоми, що сприяють згурту­ванню дитячого колективу. Це систе­ма педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні ко­лективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивно­го емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.

Формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, керуватися твердженням, що дитина це не шма­ток глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особис­тість, яка здатна відчувати, пережи­вати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій уні­кальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож  намагатися сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинка­ми, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

Психологічне (емоційне) насильство є стриж­нем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спри­чинені не стільки фізичними травмами, скільки на­сильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки по­стійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бува­ють задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психоло­гічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорю­ють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонується таке робоче визначення пси­хологічного насильства: «Психологічним (емоцій­ним) насильством є одноразова або хронічна пси­хічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здат­ності до соціалізації.»

Виокремлюють п'ять основних типів руйнів­ної поведінки значущих для дитини дорослих, зо­крема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної пове­дінки:

Сексуальне насильство або розбещен­ня — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчи­няють сексуальне насильство над дітьми, страж­дають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки пере­важно — це звичайні люди, але з певними психо­логічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізич­не та психічне здоров'я і розвиток дитини, пору­шує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом три­валого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нане­сення фізичних ушкоджень (травм) дитині бать­ками (іншими особами), що спричиняють пору­шення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавля­ють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дити­на завжди насторожі, для неї характерна підви­щена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не ду­мати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про запо­діяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з та­кими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею від­бувається, дитина стає агресивною щодо слаб­ших — дітей чи тварин. Для дітей, що пережива­ють фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важ­ко зосередиться на грі або на занятті, вони неу­важні, уникають спілкування з однолітками, від­стають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами ди­тини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина прово­дить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку ди­тини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від про­блем розвитку дитини тісно пов'язані з психоло­гічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.

П'ять шляхів до серця дитини

Дотик — один із найважливіших проявів лю­бові до дитини. У перші роки життя дитині необ­хідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна лас­ка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівча­ток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілун­ків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою.

Час, присвячений спілкуванню з дити­ною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби гово­рите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привер­тають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопо­тані, потрібно приділяти час не лише хатнім спра­вам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,

Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.

Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштов­ність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.

Допомога. Кожного дня діти звертають­ся до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути за­питання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і ро­блять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дити­ну, така допомога її не радує.

     На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важ­ливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

 «П’ЯТЬ ШЛЯХІВ ДО СЕРЦЯ ДИТИНИ»

Дотик

• один із найважливіших проявів любові людини. Тактильна ласка однаково важлива як для дівчаток, так і для хлопчиків. Тому коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення

• коли ми хвалимо дитину то дякуємо їй за те, що вона зробили, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте: кожне схвалення має бути обґрунтованим і щирим.

Час

• це ваш дарунок дитині. Ви ніби говорите їй: «Ти мені потрібна». Інколи діти роблять погані вчинки саме для того, щоб батьки звернули на них увагу.

Подарунок

• це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки справді турбуються про неї. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Подарунки не обов’язково купувати, їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочка, горішок. Головне – придумати, як його подарувати.

Допомога

• кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов’ю. Допомога дітям – не означає повністю обслуговувати їх. Коли вони підростуть, мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.

ПРИТЧА

 Ця історію однієї літньої дами, коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки хорошої людини не виховаєш. Тобто сама вона в це не вірила, але одного разу її маленький син завинив, і їй здалося, що він у перше в житті заслуговує на те, аби його добряче відшмагали. Вона наказала йому піти й самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Тут мати розплакалась, тому що раптом побачила все очима дитини. Хлопчик, мабуть, мислив так: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього й можна взяти й камінь…»

Потім вона поклала камінь на кухонну поличку, де він і залишився лежати як вічне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі тієї миті: жодного насилля!

Непогано булоб покласти на  полицю невеличкий камінець як  нагадування дітям і  самим собі: жодного насилля!»

Дитина – це не просто інша людина, це – зовсім інший психологічний простір, інше світосприйняття.

Отже, шановні батьки, пам’ятайте про це! І останнє,  про що не слід забувати: здоров’я дітей – у Ваших руках.

Недолюблені і перелюблені діти виростають у дорослих з нездоровою психікою, підірваним здоров'ям і спотвореним поглядом на життя.

Тож частіше покладайтеся на свою любов та інтуїцію, не розв’язуйте свої проблеми коштом здоров’я своїх дітей.

        Бажаю вам удачі у вихованні дітей і, нехай у ваших сім’ях панує тільки любов і гармонія!

 Психологічне насильство  у стосунках  з дітьми

(Консультація)

Що може вважатися порушенням прав дітей через психологічне насильство у стосунках:

1. Вимагати від дитини виправити свої дії, свою поведінку під Тиском групи: «А те­пер пообіцяй усім нам тут, зараз, що ти так більше не робитимеш».
2. Засуджувати дитину перед дорослими чи іншими дітьми, особливо у фамільярному тоні: «А тепер, дорогенький, розповідай нам, як усе сталося»,
3. Обговорювати дії дитини у її присут­ності без її на те згоди.
4. Ображати батьків, друзів дитини у її присутності.
5. Шантажувати дитину своїм здоров'ям або погрозами заподіяти щось собі.
6. Докоряти дитині тим, що її народження було небажаним: «І навіщо я тебе народи­ла?».
7. Клясти дитину: «А щоб ти...».
8. Давати негативну оцінку одному з бать­ків, приписуючи дитині таку ж рису: «Ти ви­ростеш таким же брехуном, як і твій батько».
9. Вимагати від дитини гарних результатів у навчанні чи інших діях, обіцяючи за це певну винагороду: «Якщо ти бу­деш слухатись, я куплю тобі...».

10. Робити з любові до дитини предмет торгу чи покарання — по­збавляти дитину безумовної любові. «За це я тебе люблю..., а за це не люб­лю». Важливо пояснити, як дити­на може виконати таку дію краще. Ще ефективніше — навчити.
11. Погрожувати дитині пока­ранням: «Якщо ти не виконаєш ... негайно, я не знаю, що з тобою зроблю».
12. Вживати щодо дитини бру­тальні вислови: «З таким нахабою я не хочу й розмовляти!».

13. Вживати образливі слова та дії щодо статі дитини: «Чого це ти рюм­саєш, як дівчисько?».
14. Брати у дитини речі без її зго­ди, а надто — відбирати: «Ти сам віддаси мені це, чи мені застосувати силу?».
15. Втручатися у листування дитини без її згоди.
16. Нав'язувати певні форми поведінки, дії, навіть виправдані мораллю суспільства: «Ти зобов'язаний бути чесним», «Я вимагаю від тебе бути порядним». Вимагати можна лише від себе, але краще — давати зразки порядності.
17. Виганяти дитину з кімнати за по­рушення «дисципліни». Варто казати таке тактовніше: «Обдумай свої дії, якщо тобі це потрібно. Можеш на деякий час вийти до спальні».

^{_{Покарання: за і проти}}

Фізичне (тілесне) покарання як спосіб кон­тролю за поведінкою різко полегшує відчуття провини (покарали — значить зняли відпові­дальність, спрацював механізм, який дозво­лив уникнути провини). Без почуття провини (в розумних межах, а не такої, яка постійно пригнічує) неможливе формування здорової самосвідомості. Людина ж може контролювати свою поведінку тільки завдяки власній самосві­домості. Якщо ви умисно заважати формуванню у вашої дитини нормальної самосвідомості, будуйте і надалі ваші відносини на каральній основі. Покарання — це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне. Покарання не повинно «витісняти» любов. Покараний — ви­бачений. Інцидент вичерпано — сторінку пе­регорнуто. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ані слова, не заважайте починати спочатку! Хоч би що трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприй­матися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.

Агресивність — це не тільки заподіяння шко­ди, це впевненість у своєму праві вирішувати все за інших, маніпулювати. Використовуючи різні засоби тиску на дітей, батьки заохочують їхню надмірну залежність від них, ставляться як до власності, а не до людини, яка має право рости і ставати незалежною, впевненою, бути собою. «Весь трагізм батьківства полягає в тому, що ми повинні навчити наших дітей обходитися без нас», — стверджує відомий психолог І. Кон. Таким чином, батьківське почуття власності — поганий порадник у вихованні, воно розвиває в дітях надмірну компромісність, залежність, надмірне підпорядкування дорослим, низький опір зовнішньому тискові. Наслідки такого ви­ховання: брак впевненості в собі, деформація ставлення до себе, приниження себе, низька самооцінка. Що більше насильства в дитинстві, то більша імовірність впасти в залежність у до­рослому віці.

Особистість дитини часто оцінюється з точки зору її покірності. Дуже помиляються батьки, які вважають, що основою правильних стосунків з дітьми є слухняність у найгіршому розумінні цього слова: без зайвих розмов робити тільки так, як кажуть батьки. Такі батьки нехтують по­чуттями і думками дитини, вважають, що вона не має права на власну думку, вчинок, а значить, не визнають її особистістю, окремою від них самих. Вчать не мати своєї позиції і відстоювати її, а підкорятися, пасувати перед авторитета­ми. Сліпа слухняність призводить до того, що дитина стає безініціативною, пасивною, несамостійною, безвільною, безпомічною, не вміє брати на себе відповідальність, може легко підпадати під вплив, стати виконавцем чужої волі, легкою здобиччю сильних і влад­них людей.

«Я не можу зрозуміти, як можна виховати у дитини власну думку, якщо постійно вима­гати від неї покори», — говорить Вірджинія Сатір, американський психотерапевту книж­ці «Як будувати себе і свою сім'ю».

Не слід покладатися у вихованні тільки на силу, інакше ви привчаєте дітей зважати тільки на силу (хто сильніший, той і пра­вий). Не треба «сильнодіючих ліків» (кри­ків, погроз, покарань) у простих ситуаціях, прибережіть їх на крайні випадки, інакше ви скоро вичерпаєте себе, а ліки перестануть діяти. Система залякування дітей, що побу­тує в деяких родинах, призводить до неправ­дивості та нещирості — особливого способу самозбереження. Тяжкі переживання нищать атмосферу рівноправності, вкрай негативно позначаються на формуванні таланту осо­бистості, спричиняють психастенічні реак­ції, імпульсивні дії та афекти. Батьки часто звертаються до силових методів виховання, тому що, на їхню думку, вони менш витратні і більш результативні. Так, короткочасний результат буде. Але це не свідома поведінка, а поведінка, яка постійно потребує вашого (зовнішнього) контролю. Внутрішній контроль (свідома само­регуляція) таким чином не формується: дитина намагається поводитися краще не тому, що вона усвідомлює необхідність приймати певні норми і відповідати їм, а тому, що боїться покарання, а, значить, вчиться хитрувати, пристосовуватися. Це шлях деформацій характеру, завдавання шко­ди особистості, а не розвитку її. Працювати ж, перш за все, над собою, над подоланням набутих стереотипів, над розвитком власної поведінкової гнучкості, освоєнням адаптивних моделей влас­ної поведінки, вчитись конструктивних форм подолання конфліктів, ефективній взаємодії з власною дитиною — це шлях значно складні­ший, він потребує постійних душевних витрат, але дієвіший і ефективніший. Це робота на пер­спективу — формування здорової особистості. Тілесні покарання роблять дитину не госпо­дарем свого тіла і своєї психіки, а її рабом, вони нав'язують їй досвід поразки, прищеплюють безпорадність, безпомічність, призводять до деградації, приниження гідності дитини, оз­доблюють її. Надто бурхливі прояви обурення, безконтрольні вибухи гніву, люті, оскаженіння з боку батьків розпалюють погані нахили дітей, привчають їх до нестриманості, злості, безко­нтрольних вибухів емоцій. Батькам слід усві­домити, що на негативних емоціях позитивну особистість ще ніхто не виховував.

Пригнічення особистості дитини може закін­читись великим вибухом, зробить її агресивною, призведе до відкритого протесту. Агресивність завжди породжує іншу агресивність, яка може бути спрямована на тих же батьків, на ровесни­ків або на самого себе (аутоагресивність аж до спроб самогубства).

Який слід повинна залишати людина на землі?

Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю.

А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.

— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер. Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.

Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком.

Життя його склалось так, що він часто переїздив, ніде довго не затримувався, ні до чого не  прихилявся — ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там.

Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам'ятає такого Чоловіка. — Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід, — Є в тебе син чи дочка? — Немає у мене ні сина, ні дочки. — Може, ти дуба посадив? — Ні, не посадив я дуба... — Може, ти поле випестував? — Ні, не випестував я поля... — Так, мабуть, ти пісню склав? — Ні, й пісні я не склав.

— Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід. Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.

"Ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем подумав старий Чоловік.— Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..." 

Казки Сухомлинського направленні на

морально-етичне виховання дошкільників:

1. "Крилата квітка
2. "Куди поспішали мурашки"                                     
3. "Вовк і зайчата"
4. "Їжачок і Світлячок"
5. "Фіалка і Бджілка"
6. "Мурашка-мандрівниця"

«Заохочення дітей до самовиховання казкою»

Родина і дошкільний заклад – два суспільних інститути, які закладають фундамент майбутнього. У них одна мета: виховати здорову, соціально адаптовану, всебічно розвинену особистість із високим інтелектуальним, творчим та духовним потенціалом.
Співпраця з батьками забезпечує не просто спільну участь у вихованні дитини, але й усвідомленню загальних цілей, довірливе ставлення один до одного, прагнення до взаєморозуміння у питаннях розвитку, виховання й навчання дітей дошкільного віку.

Великої уваги надаємо роботі з казкою вдома.

І як результат – зростання авторитету батьків серед дітей та авторитету вихователів серед батьків.

Способи заохочення дітей в роботі з казкою:

1. Слухання дитиною казки здавна було основним видом її ознайомлення з творами цього жанру. У процесі безпосереднього усного спілкування дитина глибоко переживає почуте, уявляє події, описані в творі.

Розповідь казки вимагає від батьків великої педагогічної майстерності. Ефективність виховного впливу цього способу зумовлюється такими чинниками:

· влучність вибору моменту для розповіді;

· підбір твору;

· емоційність, доступність, образність викладу.

Слухаючи дитячу розповідь, батькам доцільно проявляти терплячість, розуміння емоційного стану дитини. Варто виявляти своє зацікавлення почутим у різних формах: за допомогою міміки, емпатійного слухання. Така поведінка дорослих сприяє розвиткові в дитини впевненості в собі, сміливості, бажання до творення. Проте висміювання дитини, переривання її розповіді, неуважне слухання з боку батьків можуть бути причиною розвитку негативних якостей особистості малюка, зокрема замкнутості, нерішучості, відчуження.

2. Перегляд екранізованих казок. У казці, як у дзеркалі, відбиваються особливості кожної епохи. Сучасні твори даного жанру теж відзначається певними особливостями. Народна казка, яка передавалася від покоління до покоління шляхом розповіді, у наш час знайшла своє продовження в екранізованих варіантах, мультиплікаційних фільмах. Дослідження свідчать, що попри незмінність сюжетної та змістової ліній нові твори відзначаються суттєвими відмінностями: відбулася метаморфоза образу “зла” й, відповідно, переосмислення “добра”. “Зло”, притаманне всім героям, набуло людських рис і виявляється в помилці та страху. У казках “зло” піддається фізичному знищенню, у нових, дидактичних – перевихованню. У нових творах, на відміну від старих, швидше порушується проблема, ніж вказується шлях її вирішення. Виховний вплив на дошкільників екранізованих казок та мультиплікаційних фільмів важко переоцінити. Адже в більшості сімей діти значну частину вільного часу проводять біля «голубих екранів ”, нерідко навіть забуваючи про свої обов’язки. Такій поведінці сприяє зростаючий вплив теле- та відеоапаратури, комп’ютерної техніки на спосіб та уклад сімейного життя. Окрім того, зайнятість батьків бізнесовими справами іноді спричиняє байдуже ставлення до власних дітей.

3. Читання казок – менш поширене серед дітей дошкільного віку явище, адже вони тільки починають опановувати цю складну науку. Критеріями його оцінювання є правильність, усвідомленість, швидкість, виразність. Діти читають повільно, монотонно, не усвідомлено, що і є основними причинами нехтування цим видом діяльності. Їхні зусилля спрямовані на процес читання, а не на зміст тексту. Однак зацікавити дітей до самостійного читання можна, наприклад, такими способами:

· читанню казки передує ретельно продумана вступна бесіда;

· початок казки читає хтось із батьків, зупинившись на цікавому, пропонує дитині продовжити читання самій;

· читання в ролях тощо.

Для самостійного читання дошкільниками доцільно добирати лексично та синтаксично доступні твори, насичені діалогами. Важливо, щоб предмети, явища, події були загалом зрозумілі дітям.

4. Переказ широко використовується дітьми означеного віку. Він є початковим етапом творення власних казок. Виділяють докладний переказ, спрощений, синтезовану розповідь. Вид переказу залежить від ступеня розвитку пам’яті дитини.

· Докладний переказ створюється дітьми, у котрих сформована довготривала пам’ять, достатньо розвинений активний словниковий запас. Такі дитячі твори з точністю передають сюжет, традиційні формули відомої казки.

· Скорочений переказ виникає внаслідок забування дитиною деяких деталей, їх поверхового узагальнення й водночас збереження сюжету твору.

· Синтезована розповідь є проміжною формою творення власної казки. Вона виникає внаслідок поєднання знайомих образів та сюжетів із різних творів у один твір.

· Використання казок із виховною метою вимагає від батьків пев­ного рівня педагогічної майстерності, тому доцільно ознайомити їх з низкою прийомів, котрі передбачають розвиток умінь етнопедагогічної роботи з даними творами. Вихователям варто проводити з батьками бесіди з означеної проблеми, дискусії, залучати їх до участі у святах казки тощо.

З давніх часів сім’я вважалася першою і основною інституцією виховання підростаючого покоління. Батьки прагнули передати своїм дітям набутий життєвий досвід, виховати їх розумними, працьовитими, прищепити їм моральні якості, які відповідали б ідеалам народної педагогіки. І саме казка володіє таким невичерпним виховним арсеналом.

• Усі казки батьки повинні читати в спокійних умовах. Дитина повинна зручно розташуватися поряд у комфортній атмосфері.
• Читати казку потрібно вдумливо, пояснюючи дитині незнайомі слова, обговорювати основні моменти.
• Важливо вислуховувати думку самої дитини про почуті події з казковим героями.
• Не можна говорити дитині, що її судження неправильне, або засуджувати її позицію.
• Не бажано читати декілька казок відразу, тому що мораль кожної казки повинна бути осмислена дитиною.

Психологічний комфорт – запорука розвитку дитини.

Психологічний комфорт - це відчуття задоволення, прийняття оточення, відповідності стану індивіда до навколишніх умов існування. Якщо змалечку дитину виховувати в атмосфері любові та взаємопорозуміння, вона виросте чуйною та доброзичливою. Якщо ж батьки зривають на ній всі свої невдачі й подають приклад стосунків, не гідний наслідування, то дитина зростає нечуйною, черствою, а іноді жорстокою у ставленні до інших(до тварин, рослин, людей), із проблема у розвитку не лише морально – ціннісної сфери особистості, а й емоційно вольової, пізнавальної.

Мама для дитини – перший психологічний захист. У дітей, розлучених з мамою у ранньому віці, навіть на короткий термін, виникає депресія, а іноді, як наслідок, синдром недорозвиненості. Причина – збіднілий емоційний світ людини, брак спілкування та уваги. Якщо мати та близькі люди не застосовують у спілкування з дитиною тілесного фізичного контакту, прогладжування, усмішок, похвали, то у дітей виявляється більше поведінкових відхилень від норми, ніж у тих, які виховуються у сім’ї, що намагається створити психологічно комфортне середовище для зростання малюка.

Що є основою психологічного комфорту?

1. Створення психологічного клімату, спрямованого на позитивні емоції, вчинки, інтереси, на формування відчуття позитивної перспективи для розвитку групи загалом та кожного з її членів зокрема.

2. У дитини не повинно згасати бажання посміхатися. Вона не має боятися відверто показувати свої емоції – плакати, сміятися, нудьгувати. Дитина не повинна щось із себе вдавати, а має бути сама собою.

3. Кожна дитина повинна відчувати, що їй раді, що вона бажана, не просто потрібна, а необхідна для цієї групи.

4. Соціальний контроль не має характеризуватися жорстокістю стосовно виловлювань, побажань, критичних зауважень членів групи.

5. Не можна обмежувати волю дитини. Усі дії, які вона чинитиме, повинні йти від власної ініціативи.

6. Слід підтримувати в колективі культ справедливості. Не можна нікого ні карати, ні хвалити не заслужено.

7. Помічати позитивне потрібно якомога частіше, шукати для цього щонайменші приводи.

8. Осуджувати треба якнайменше, іноді варто бути поблажливим.

9. Заохочувати до праці, намагатися зробити її приємною.

10. Створити безпечне середовище для дітей – не ставити високо важкі чи гострі предмети, не використовувати у приміщенні незаземлені розетки, не залишати без нагляду електроприлади, не використовувати шкідливі іграшки.

11. У сім’ї повинна панувати атмосфера підтримки та взаємопорозуміння, створюватися ситуація успіху для дитини. Щоб підтримати дитину, необхідно спиратися на її сильні сторони, уникати акцентування на невдачах, показувати задоволення дитиною. Потрібно спілкуватися з дитиною, активно використовувати гумор, дозволяти дитині самі й вирішувати деякі проблеми. Підтримувати її хороші прагнення, намагатися не бути категоричним.

12. Демонструвати оптимізм , вірити у свою дитину.

13. Готувати дитину до співпраці, співіснування в колективі, прививати їй корисні звички, здатність до самообслуговування; позитивно й доброзичливо налаштовувати на оточення,в якому вона повинна перебувати.

14. Уміти помічати гарне, ділитися з цим дітьми.

15. Безперервно любити дітей, прагнути і вміти виявляти любов до них,показувати їм свою любов – вони мають це постійно відчувати.

І завершимо наші роздуми з приводу умов для розвитку дитини словами відомого педагога Шалви Амонашвілі: «Благородство виховується благородством. Воля виховується волею. Любов виховується любов’ю».